|
Новини бібліотеки |
Гостьова книга |
Тільки в серці почую, мій краю, і тривогу за тебе, і гнів, гостробрамську святиню згадаю і на конях грізних вояків. Скаженіють запінені коні і, як вихор, женуть, і хриплять,— стародавньої Литви Погоні не розбить, не спинить, не стримать. Перед вами — роки незміренні, а за вами — століттів сліди,— ви за ким женетеся, шалені? Де шляхи ваші йдуть і куди? Чи вони, Білорусе, погнались отим дітям твоїм наздогон, що забули тебе, відцурались, продали, наче бранку, в полон? Уражайте їх, бийте мечами, не давайте чужинцями жить! Хай почують, як серце ночами за подолану матір болить! Краю рідний, я — тільки людина,— затамуй мою тугу німу! Ти пробач, ти прийми свого сина, дай умерти за тебе йому! Все летять і летять оті коні, срібні збруї далеко гримлять,— стародавньої Литви Погоні не розбить, не спинить, не стримать! В старому Вільні, на мурі Гострої Брами, висічено міського герба — вояків на скакучих конях. Герба цього Вільно отримало ще за часів Великого Князівства Литовського, і зветься він Литовська Погоня.— Прим. авт.
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у
гостьовій книзі
