Поль Верлен (1844 — 1896)

Два вірші у перекладі М. Рильського

* * *

Один одного слід у цім житті прощати,
I це щасливими, повірте, зробить нас.
Нехай судилися скорботи нам і втрати,
Та будем плакати принаймні водночас.

В нас душі сестрами з'єднались би навіки
В солодких прагненнях і в чистім колі мрій,
I хай там десь шумлять жінки і чоловіки,
Пили б ми забуття в печалі золотій.

Мов діти, будемо, дві дівчинки невинні,
усім здивовані, як першої весни,
Що журяться в саду, у темних буків тіні,
Про те й не знаючи, що прощені вони.




Щаслива година


Червоний місяць встав із-за кущів;
Туман, як дим, понад лугами плине,
Танцюючи; лунає крик жабиний
З гущавини тремтячих комишів.

Латаття квіти на ніч закриває;
Тополі височіють вдалині,
Мов привиди, високі, неясні;
Мигтять, як іскри, світлячки у гаї.

Безшумні сови з лісових узбіч
На круглих і тяжких злітають крилах;
Непевне сяйво в небесах стемнілих;
Венера біла сходить,— це вже ніч.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі