|
Новини бібліотеки |
Гостьова книга |
До герцогині з Урбіно
Мов роза, в віці ніжному була ти, Яка, хоча навколо — світла море, Лице ховає в листя непрозоре, Занадто соромлива, щоб буяти. Але з земним тебе не порівняти! Ні, ти була подібна до Аврори, Що росить золотом поля і гори I небо радує блакитношате. I вік тебе не кривдить менше ніжний, Бо ти затьмиш — в твоєму навіть будні I діву молоду, краси обранку. Розкрився квіт, і аромат він пишний Розточує — і сонце ополудні Горить яскравіше, ніж сонце ранку.Фрагмент з поеми «Визволений Єрусалим»
(Пісні ХХ-ої строфи 137—144) Свій царський стяг, неславою окритий, Зрить проводир єгипетських дружин, Він бачить, що Готфрідів меч неситий Приніс уже для Рімедона скін, Сонм воїнства свого він зрить розбитий I знає: прийде і йому загин — Але не хоче смерті він низької, Він хоче впасти в славному двобої. I в мислі цій коневі він остроги Дає і на вождя, Готфріда, мчить; Не перепинить жоден меч дороги Шаленому, що ще здаля кричить: «Страшися, о Готфріде, перемоги! Нехай ця мить — моя остання мить, Нехай — але і ти впадеш сьогодні Зо мною разом в небуття безодні». I от мужі свої списи схилили До бою. Франкському вождеві щит Єгипетське коп'є розбило сміле I ліву руку ранило. Готфрід, Проте, не тратить мужності і сили: Ударом, що йому б позаздрив цвіт Лицарства, збив противника з сідла він; Іще удар — і гине той, безславен. Так вік скінчив свій Емірен зухвалий. Готфрід жене поган — і враз спинив Коня: в крові, на силах підупалий Цар Альтамор меча уламком вів Упертий, марний бій проти навали Ста смертоносних лицарських списів. Вождь крикнув: «Воїни, спустіте зброю! У бран тебе Готфрід бере, герою!» I той, нездатний духом підхилятись, Що відав тільки дар удач і слав, Почувши імено, яке промчатись Всіма краями встигло, відказав Звитяжцеві: «Готовий я піддатись; Ти варт цього»,— і меч йому віддав З словами: «Ця подуга, окрім чести, Тобі і злото має ще принести, Бо від моєї вірної дружини За мене прийде викуп дорогий». Готфрід йому: «Небесні височини На інше скерували порив мій. Скарби, що їх дали тобі країни Твої, зостануться в руці твоїй, Я золота за кров не потребую, Я — воїн, я воюю, не торгую». I, бранця оточивши сторожами, В погоню мчиться він: бо за вали Тікали мусульмани. За валами Вони, проте, рятунку не знайшли. Вже франки в таборі; разять мечами, Потоки крові мутно попливли, Під копитом здобича красна гине, I падають останні сарацини. Так переміг Готфрід. I вої многі Він ще за дня у визволене ввів Священне місто, де ступали ноги Спасителя, де Бог наш опочив, I, панцера не кинувши, пороги Переступив він храму всіх віків, I, кроткий, на стіні повісив зброю I впав перед гробницею святою.
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у
гостьовій книзі
