Еміл Рупел

Поезії

Пісня

Круму Василчеву


Душа народу — вічна і казкова,
У спів її заслухався Балкан,
В жагуче,
         незглибиме,
                 юне слово,
Ще й вогняне, мов діючий вулкан.

Вона червоним цвітом майоріє,
Мов пам'ять битв,
Як пролетарський стяг!
Вона з моїм народом не старіє,
До зір велично стелиться їм шлях.

Від слів журби —
              до світанкових речень.
Від кореня — до буйних верховіть...
Я пів-Землі завдав собі на плечі,
І людству серце —
              мов пульсар зорить.

В артеріях — дуга високовольтна,
Аж іскри дошкуляють небозвід,
Турбінам я кричу:
              — А це, дозвольте,
В гідроресурс включить робочий піт!

Не зранять землю ні зерно, ні вруна.
Нестишний біль — могили у полях...
Народна пісня — цнота і трибуна —
До зір велично прокладає шлях,

Дарує доля нам
              прикметні весни, —
Ми обрії розводимо крильми.
Нам сонце заздрить
І дітей нам пестить,
Бо ми співучі люди між людьми,

Закільчуються мрії знов жаждиво,
Щоб не вгасали почуття святі.
Народжувався спів наш — яко диво
На бузлуджанській* рідній висоті,
Щоб прапором червоним
                   майоріти!

------------------
* Бузлуджа — місце, де в 1891 р. відбувся конгрес
Болгарської соціал-демократичної партії.




Осінь


Ходить вітер
між дерев нестримно,
вголос її кличе знов і знов.
Ніби тінь,
вона упала зримо,
увіллялась в дихання і кров.

Хмари перезріло снять собою:
їм тяжкий мандрівності талан.
Осінь доторкнулася габою
кожного юнацького чола,

Світ стає
невпізнаним щомиті.
Час у венах дзвонами вдаря.
А в очу — сльозою перемиті
павутинка осені й зоря.

Кожного, з-під інею і злота,
осінь роздивляє тайкома:
світлих дум ласкава заохота…
тане в зимних променях
сама...

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі