Роберт Геррік (1591 — 1674)

Поезії

* * *


Любов вела мене; в гаю німім
    Вона на дерево вказала
(З кохання вішались колись на нім)
    I шнур мені подарувала.

Буля петля на ньому; злотоглав
    I шовк тонкий її створили;
Цим елегантним виробом я мав
    Себе послати до могили.

«Арканом цим,— любов рекла потому,—
    Ти скористайся без вагання,
Бо славу здобуває незникому,
    Хто помирає від кохання».

Це сон був тільки; все ж, якби мені
    Судилось справді там бувати,
Любовний розпач, муки всі жахні
    Погнали б і мене до страти.




Молитва до Бена Джонсона


Згадай, про віщо я тебе прохав:
    Коли рядки рояться в мене,
Заради давніх релігійних справ
    Допомагай, небесний Бене!

Путі легкі нехай спізнаю я,
    Твій вірний Геррік; благостині
Жду шанобливо; лірика моя,
    Глянь, на моїм лежить коліні.

Я споруджу тобі олтар новий,
    Я свічі засвічу воскові;
Твоє ім'я, о Бене пресвятий,
    Стоїть в моїм молитвослові.




До лук


Були зелені ви, коли
Квітками свіжими цвіли ви;
Гурти дівчат до вас ішли
Дозвілля провести щасливе.

I кошики несли вони
Первоцвіт брати — і, утішні
З сп'яняючої данини,
Пелюстки цілували ніжні.

Ви чули любі співи їх,
Ви бачили їх хороводи,
Була весною кожна з них
В буянні юності і вроди.

Тепер спустіли ви — і зник
Хор дів з розмаяним волоссям,
Що вирували, як потік,
На вашім лоні срібноросім.

Ви, марнотратно весь запас
Свій добрий вичерпавши, нині
Збідніли — і свій красний час
Оплакуєте в самотині.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі