|
Новини бібліотеки |
Гостьова книга |
Частина перша
I
Ось дерево звелось. О виростання! О спів Орфея! Співу повен слух. І змовкло все, та плине крізь мовчання Новий початок, знак новий і рух. Виходять звірі з лісової тиші, покинувши кубельця чи барліг; вони, либонь, зробилися тихіші не з остраху, не з хитрощів своїх, а з прислухання. Рев, скавчання, гам змаліли в їх серцях. Їм за пристанок недавно ще була маленька хижа, де крилася жадливість їхня хижа і де при вході аж хитався ґанок, — там ти воздвиг в їх прислуханні храм.VII
Славити! Слави обранець спливе вгору із надр, як руда — з брил мовчання. Серце його — о давильні стискання — людям вино витискає живе. Звуку пісень його порох не вкриє, якщо на божий співатиме лад. Скрізь — виноградник і скрізь — виноград, що на осонні південному зріє. Ні королі, перетлілі в труні, слави його не принизять, ані тіні богів не дадуть на образу. Він є одним з вічносущих гінців, котрий приходить до Брами Мерців, овочів славних тримаючи вазу.XVII
Старче, отам, в глибині світобудови, б'ють джерела потайні, коренів схови. Сурми, шоломи, щити, чвари могутні, люди — як люті брати, діви — як лютні... З віттю сплелася віть, тьма — по всім ширу. Хто там? О йдіть... ідіть... Хай ще бредуть по лісах. — Той же, що верху досяг, вже зводить ліру.Частина друга
II
Майстер, на аркуш поглянувши радо, в ньому вже бачить твір здíйсненний свій, так от в собі відбиває й свічадо посміх дівочий, єдиний, святий; так воно мірить ранкове проміння й сяйво смеркове послужливих свіч. Згодом у подих реальних облич падають тільки відбитки світіння. Що наші очі змогли розпізнати в прискові огнища довго жаркому? Образ життя, що минуло навік. Земле, чи змірив хто-будь твої втрати? — Тільки отой, чия пісня, мов крик, вславила серце, рожденне в усьому.XXVIII
Прийди і відійди. Сливе дитя, враз дотанцюй фігуру того танцю небесних зір, в якому наостанці перемагаєм хоч на мить буття, що нами владно править. Ти звелась, заслухавшись в далекий спів Орфея. Ти з тих часів стривожена якась і мало не чужа для нас душею, коли вагалось дерево, — чи йти вслід за тобою там, де він співа, де, наче сховок, звуки ліри чути. Туди знайшла путі прекрасні ти, бо прагнула до світел торжества лице і кроки друга обернути.
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у
гостьовій книзі
