Валері Петров

Регулювальниця

З автоматом, з орденом, в погонах,
прапорцем — скеровуючий жест.
Мимо їдуть маршові колони —
ти серйозно віддаєш їм честь.

Підійшов і плутаю, як можу,
наші та російськії слова.
Усмішка яка у тебе гожа!
Схилена уважно голова.

Я хвилююсь (чи скажу тямущо):
радість є у серці відтепер
в кожного болгарина, тому що
ви рідніші за братів й сестер.

Згадую: збережені нелегко
приймачі вмикали в пізній час.
Голосами дикторів далеких
промовляла Партія до нас.

Хоч були масштабів різні шкали
мап стареньких — хто яку дістав, —
пальцями тремтливими шукали
звільнені й незвільнені міста.

Ми писали пристрасні листівки,
в партизани йшли серед зими...
Друзів в тюрмах побувало скільки! —
багатьох, нема серед живих.

Та прийшла із вереснем свобода,
вистраждана й дорога така.
Ти ж — як символ мужнього народу,
юнко з прапорцями у руках!

За тобою  — врожаї колгоспів,
щедрі рудні, ферми естакад,
трактори і заводські колоси —
гордість і могуть Країни Рад,

Леніна я бачу в Мавзолеї, —
чує вождь о будь-якій порі
гул боїв,
        що двиготить землею,
шепіт переможних прапорів.

Бачу — Горький серед піонерів,
З Комсомолом в ногу йде поет.
I на заздрість селекціонерам
Мічурін груші кидає в кашкет.

Бачу обриси нової ери:
Ви скорили полюс і тайгу.
Безпритульний вийшов в інженери,
і читає Пушкіна тунгус.

Бачу рядових і генералів —
їхня слава, як вулкан, кипить,
ордени зоріють і медалі
вогневієм вікопомних битв.

Чорних днів — ніколи нам не знати,
живемо у світлі мирних мрій!..
Може, я захоплений занадто?
Ти мій настрій, юнко, зрозумій!

Зрозумій, що слів не вистачає —
радістю онімлені вуста.
(Й вірші ці, провину відчуваю,
краще б написав через літа),

...Знов, зачувши поруч гул моторний,
прапорцем зробила звичний жест.
І тобі, хоча не маю форми,
як військовий, віддаю я честь.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі