Михаїл Михайловськи

Мрія

Атанасу Мочурову


Чи завтра зустріну поета у нашому місті?
Такого, щоб діти його обступали, як рунь,
Щоб кожен із нас чудувався поетовій пісні
Та щоб закохався співець
                   у найпершу з красунь.

Він вийде на площу —
           і чайки над ним закружляють.
Він зникне за рогом, як тіні летюче крило...
І кожен відчує ту радість, яку не втрачають,
І ту сонцелюбність, якої в душі не було.

У морі шторми, а поет прозирає за обрій:
Мандрівкою пахне йому листопаду яса.
Хоч хмари зібрались
             і хвилі рокочуть недобре,
Йому таки сяє коралями зимна роса.

Як старість настане —
            поет обіпреться на промінь.
Як злива застане —
            підхопить краплисту струну!
Для кожної миті потрібен неспокою пломінь,
Коли прокладаємо в часі життя борозну.

З'явися, поете! І все, що не здійснене мною.
Хоча б запитанням вкарбуй
                 у правдиву скрижаль.
В серця всіх закоханих
                 хлюпай щоднини строфою,
У котрій би дихало щастя і світла печаль.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі