|
Новини бібліотеки |
Гостьова книга |
Ruit hora*
О самота зелена, ніжно жадана, Від гомону далека людського! За нами в неї двоє чад божественних Іде: вино й любов, о Лідіє! Ах, як сміється у прозорім келиху Ліей в своїй довічній юності! Як у твоїх очах, осяйна Лідіє, Любов говорить тріумфуюча! В альтану сонце заглядає скрадливо; Рожево у моїм ламається Воно кришталі і тремтливим золотом В твоїм мигтить волоссі, Лідіє. В твоїм волоссі чорнім, біла Лідіє, Троянда тихо в'яне, бліднучи; В моєму серці сум солодким розпливом Пригашує любові полум'я. Скажи: чому в цей вечір огнесяючий Зітхання тайні морю вириваються? Які, про що пісні, осяйна Лідіє, Співають між собою пінії? Поглянь: горби простерли руки з тугою До сонця, що пливе за обрії; Вкриває сонце тінь: вони останнього Цілунку в нього просять, Лідіє. Тінь гусне, і цілунків я проситиму Твоїх, Ліею, боже радості! Твоїх очей проситиму я, Лідіє, Коли Гіперіон закотиться. Вниз котиться і час. О рожевіючі Уста, ви — цвіт душі! Розкрийтеся! О цвіте прагнений, подай же келих свій! О руки любі, розхилітеся! -------------------------- * Час минає (латин.).Серенада
Говорять зорі, пливучи над морем: «Не спи, вродлива Люно, подивися: Мандруємо ми світовим простором, Вродлива Люно, вище підведися! Ми спинимося, де мала кімната, Сестра лежить там наша, сном пойнята Сестру смагляву, що сіяє юно, Нам чарівник украв, о мати Люно!» З горбів озвались пінії високі I край потоку вільхи тихолисті: «О зорі мандрівні і ясноокі, Які пусті розносите ви вісті! Вона з'явилась нам, як німфа, в травні, Де стрункостанний лавр і буки славні, I буде місце те повік привітне: Там соловій співає, роза квітне». I затопають білі зорі в море, I гори, і долини — все німіє. Немов кімната, де печаль і горе Заснули людські, вся земля темніє. Яка коротка ніч, моя прекрасна! Уже щебече в лісі птиця щасна. Балкон твій білить майове світання, Душі твоїй бринить його вітання!Полудень в Альпах
Піднявшись понад глетчери сліпучі, Понад граніти, хмурі і побляклі, Царем тут — полудень. В своїм беззвуччі Погожий він, безкраїй, повний сил. Всі сосни світлом пойнялись. Закляклі В безвітрі, пнуть вони до сонця руки. Лишив в етері тихі цитри звуки Потік, що тонко струмував між брил.Mors*
Коли богиня строга до домівок наших Спускається, здалека чути шуми Крила, і льодова летюча тінь від нього Мовчання моторошне всюди ширить. I похиляють люди чола, і ридання З жіночих серць вихоплюється глухо. Так гасне в верховітті кожен рух і подих, Коли гроза нависне над лісами. Недвижні, ніби кам'яні, стоять дерева, Лише струмка лункого чути скаргу. Вона ввійшла, іде, торкнулась — і розкішні Кущі, не оглядаючися, валить; Вона колосся косить біле, виногрона Зелені рве, ясирить наречених I їх, дітей, що під крилом похмурим з сміхом До сонця і до ігор тягнуть руки. Сумні доми, де ти, бліда, німа богине, Перед лицем батьків погасиш юність! Покої, де бриніли шепіт, сміх і свята, Не будуть наче гнізда птиці в травні; Уже не буде там ростучих, радих років, Любові ревної, танків весільних; Там — тінь, і зацілілі старіють — в чеканні На грім твого, богине, повороту. ------------------ * Смерть (латин.).В монастирі святого
Наче пасма диму сніжносяйного, Плинуть оболоки тонко виткані Понад банями, що в вись несуться, Над фантастикою веж Святого; Плинуть небесами пірузовими, По дощі освіжені — і відзвуком Світу дальнього вони здаються, Як луна в аркадах, де гробниці. Попри мене, наче вчинки юності Смілої, пройшли поети з співами, I тепер в душі моїй закритій Гомонить лише луна самотня. Наче оболоки, наче наспіви, Людський вік кане: в твої збентежені Очі дивлячись, безформна тіне, Щó від тебе хоче безконечність?Бик
Люблю тебе, священний! Мир мені ти I міць даєш, коли в сіянні днини, Мов урочистий пам'ятник, в розкритий Глядиш ти шир родючої рівнини Або, ярму піддавшись, неремствитий, Легшиш ти тяжко труд меткий людини; Вона підгонить; їй на відповіт ти Шлеш погляд; в нім — терпливість і тишини. З широких ніздер, чорних і вільготних, Парує віддих твій; погідно мрійна Вбирає вись твій рик, твій гімн розлогий; I в сині віч, в їх лагідності строгій Божественність відбилася спокійна Безкраїх піль, зелених і німотних.
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у
гостьовій книзі
