Євтим Євтимов

Поезії

«Искра»


«Искра» — це зерна крутий засів.
«Искра» — це зірниця промениста.
Прапор і зачин нових часів —
Ленінська непереможна «Искра»,
Вже й мене покликала тепер
на дороги єдності та правди.
Я стаю — як ленінський кур'єр! —
у шеренги тисячні назавжди.
Хай горять розбуджені сонця,
де маршрути пролягли орлині.
«Искру» понесу в людські серця,
а не в тріщини поштових скриньок.
В ті краї, де чутно дзвін заков,
в ті порти, де гне нужда гнітюче...
Леніне, дозвольте, я прийшов
за снагою пломінких доручень.
Хто це каже, ніби я не встиг,
народився, нібито запізно?!
Голос «Искры» й нині не затих,
він лунає пристрасно і грізно.
Бурха ватра ленінських ідей,
землю осяваючи велику.
Загубанський поруч з нами йде, —
ми кур'єри «Искры» вже навіки.

«Искра» — це зерна крутий засів.
«Искра» — це світання променисте.
Прапор і зачин нових часів —
Ленінську непереможну «Искру» —
я несу мов пісню і пароль
не лише від Варни до Одеси:
іскрівський кур'єр — найвища з доль,
серце людства — іскрівська адреса.





* * *


Соснові рамена. Дві птахи співочі.
Чарує з вершин мелодійна кайма.
Вони невгавають. І знати не хочуть,
Чи є слухачі у цей час чи нема.

Напевне, ці двоє тут найголосніші...
Що, чорні вітри загуділи здаля?
Для себе співають пташки на узліссі,—
Щасливо притихла велика Земля.





* * *


Схились березовим серпанком
Ізвечора над чуйним сном.
І стань зорею на світанку,
Що заіскріє над чолом.

Стань птахою, виспівуй дзвінко
І знов поклич у путь мене, —
Хоч в кожну мить ти спершу жінка,
Що поєднала все земне.





* * *


Лягло на трави жовте листя,
Про осінь нагадало знов...
Та наші почуття весняно-чисті:
Ще не збідніла полум'ям любов.

Не страшно розлучатись на світанні:
Коханню ми належимо всякчас,
Воно не ляже попелом на грані —
Нема ні крихти тлінного у нас.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі