Веселин Ханчев

Ленін

Він виник неминуче серед нас.

Прийшов саме такий
в урочий час:
звичайний, як вода і хліб,
що кожного наситить,
чужий всім п'єдесталам мармуровим,
задивлений у далечінь,
яка наближує зірки;
в пальті потертім —
пола вітрилить, мов крило,
веселий, невблаганний, як вогонь,
що спалює палаци.
Його чоло
висвітлюють, мов доброхмару,
мислей блискавиці,
в його пророчо зведеній правиці
натхнення для поетів та бійців,
наказ життя деревам і епохам.

Він виник неминуче серед нас.

Це так ліси чекають на світанку,
здійнявши почорнілі руки,
аби прийняти сонце;
так визріле у темряві землі
зерно щасливо марить жнивом,
стерпівши муки кільчення.

Він виник неминуче серед нас.
Він мав прийти,
аби утвердились закони правди,
щоб ланцюги перекувати на орала,
а кулю переплавить на струну.
Він мав прийти, щоби робочі руки
спліталися у гнізда дружби,
щоб спільними були дороги
і над ними
дощами грала райдуга,
щоби вуста схилялися до поцілунку
і трави піднімалися зелені
та щоб свобода, світла і свята,
промовила: «День добрий, люди!»

Він виник неминуче серед нас.
О, неминуче!
Коли б не виник він,
то ми самі його створили б,
йому віддавши імена
на світі найдорожчі:
Надія,
Зірка,
Воля
чи Відплата.

Його самі створили б ми тоді,
щоб поділити порівну
поміж мільйонами Велике щастя —
носити в грудях, ніби серце.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі