|
Новини бібліотеки |
Гостьова книга |
Єдиний звук зринав у лузі монотонно — Коси моєї колоземне шепотіння. Про віщо шепіт той? Я й сам не міг збагнути. Можливо, про суху жарінь осоння, А може, й про велике безгоміння, — Йому ж бо в тон коса й собі вела. Та шепотіння те — не мрія про спочинок Чи золото легке, що ельфи піднесуть. Лиш істина сама зрівнятися могла Із тою пристрастю, що так косити вміє Густе, бліде пагіння зозулинцю, Сполохавши змію (а трави — наче ліс). Буття у праці — найсолодша мрія. Коса шептала, й не кінчавсь покіс.
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у
гостьовій книзі
