Жозе-Марі Ередіа (1842—1905)

Морський вітер

Оголені сади. Печальна рівнинá.
Зима. Все вимерло. Лиш на похмурій скелі,
Де вал Атлантики б'є в камені дебелі,
Пелюстка тріпотить — остання і смутна.

А звідки ж аромат чарівний долина,
П'янкий, розвеснений, як солов'їні трелі?
Він, вітром несений попід небес пустелі,
Стривожує мене, як моря таїна.

О! Пізнаю! Летить він аж із тих широт,
Де в сонці палахкім лежать Антіли милі,
Блакитні пагорби, омріяні стокрот.

І я на цій скалі, де б'ють кімрійські хвилі.
Вдихнув із запахом знайомого зела
Ту квітку, що в садах Америки цвіла.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі