|
Новини бібліотеки |
Гостьова книга |
La figlia che piange*Як мені тебе називати, дівчино?
Схилившись над вазоном, стала ти На марші сходів — О світла, світла в коси заплети — До себе свій букет притисни — І кинь його на землю. Подив І болісний, і беззахисний, Та світла, світла в коси заплети. О, як все передбачити неважко: Його нема, вона горює тяжко — Від неї він пішов — Пішла душа з пораненого тіла, І тіло — оболонка вже спустіла, Та я знайду Не зболену любов — Щось інше, зрозуміле і звабливе Як потиск рук, як усмішка зрадливе. Вона — вже спогад. Та крізь осінь тьмаву Багато днів ще і годин Її волосся, що на руки впало, І руки, що букет стискали, Бентежили мою уяву. О що, коли б вони лишились разом! І досі, як нудьгую сам-один, Мене ця думка розважає часом. --------------------- Дівчина, що плаче (італ.).
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у
гостьовій книзі
