Жорж Дюамель (1884—1966)

Вечірня балада

Коли яблука поопадали,
— О, ті напади хриплих вітрів,
Ті бичі налітних бурунів,—
Коли яблука поопадали,
— Найдрібніші зуби найдрібніших звірів,
Тривале завзяття тонкого жала,
Сріблиста слина слимаків,
Коли яблука поопадали,
За зимою, весною (люди живі)
Літо вродить яблука нові,

— Чи знаєш ти щастя, в дорозі затерте ліктями,
Мерщій би до нього... Знайти... Прив'язатись...
Радість умерла, хай живе радість.

Коли яблука підуть на поживу,
— От вони, поцілунки зубів,
Плід заборонений, поцілунки пожадливі,
М'ясо рудіє, та м'якість синяста — поваблива,—
Коли яблука підуть на поживу,
Коли на зубах нав'язне оскома,
— Ох, як довго тривають згадки про колишнє.
Коли яблука підуть на поживу,
Весна настане і з нею — вишні.

  Ах, людина ніколи не буває черства,
Щедра й гостинна путь життьова,
I скрізь без господаря щастя трапляється,
Хороше щастя, що гавкає й ластиться..
Ним би вдовольнитись, ним дихати й жити
I з ним на стежки вибиватись...
Радість умерла, хай живе радість.

Коли всі овочі погниють осінні
I оскома пойме піднебіння,
I відраза — перетончений смак,
Народиться радість: жить без сподіванок,
Не чекати нічого, крім вечірнього присмерку,
Не діждатись нічого, крім сліз на очах;
Коли всі овочі погниють осінні
I смак химерний зникне в оскомі,
Як добре тоді
Буде нам на спочинок піти в нерухомість.
— Серцем спустілим, без бажань і надій
Відчути той саван божественний,
Що над нами почне розгортатись.
Кожна радість вмирає... Хай живе радість!..

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі