Янко Димов

На могилі Шевченка

На цій кручі святій,
над могутнім і вічним Дніпром
поховали тебе,
бунтівний і бездольний поете.
Видихаю схвильовано ім'я славетне,
квіти шани кладу,
нахиляюсь скорботно чолом.

Онде ліс весняний.
Чую гомін вітрів.
І розказують тихо тополі,
що в народних поетів споріднені долі,
хоч сини вони різних земель і країв.

І я бачу Балкану захмарену твердь.
І я Ботева бачу — з ним двісті героїв, —
вони в горах умерли в кривавім двобої,
здобуваючи волю,
зневаживши смерть.

...А правічний Дніпро не стихає, рокоче,
тінь хмарин розриває на шмати.
Вибігають на берег босоногі дівчата.
Зачарований світ зазирає у очі.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі