Ділан Томас (1914—1953)

Вірш у жовтні

   Вже мій тридцятий рік під небесами
Від шуму гавані й зелених пущ збудився,
     І мушлі тислись, і ступала чапля
                  На берег;
           Це ранковий клич —
   Серед хоралу хвиль, і чайок, і граків
І серед стукоту човнів об трухлу пристань
                 Тієї ж миті
                  Увійти
   В досвітнє місто й далі шлях верстати.
Мій день народження почався з птахів
Надморських, і з дерев крилатих, що несли
   Ім'я моє над селами й над кіньми;
                  І встав я
              В осінь дощову,
І вирушив у путь крізь зливу власних днів —
   І чапля, і приплив зникали, як ступав я
                  Понад границі
                  Брам міських,
Ще замкнутих — а місто прокидалось.
   І жайворонки весняні у хмарах,
Кущі біля доріг, пташиним свистом повні,
      І сонця блиск жовтневої пори,
                 Проміння
           На краях узвиш —
   Одразу і співці крилаті, й вітерці
Влились у ранню рань, де я блукав і слухав
                Навалу зливи:
                Зимний шквал
          Далеко в лісі віяв піді мною.
   Дощ понад гаванню, здаля малою,
І понад церквою із равлика завбільшки,
   Що ріжками розтяв і млу, й палац,
               Подібний
            Видом до сови;
   Але ж сади усі — і весняні, і літні,
Легендами були повиті. З-поза хмар я
             Своєму дневі
             Дивувавсь,
   Але погода інша наставала.

   Вона покинула краї блаженні —
Новий повіяв дух. Нове синіло небо,
      І знов чудесне літо долинало
              З плодами
         Яблунь, груш пахких,
І раптом я уздрів у цій новій одміні
Забутий досвіток, і матір, і дитя,
         Що йшли крізь казку
             Сонцебризну
    І крізь перекази зелених храмів.
       І двічі явлені поля дитинства,
І серце, й сльози ті, що стали знов моїми...
       Так, це були ліси, ріка і море,
                Де хлопчик
                Літньої пори
Умерлим вишептав своє правдиве щастя —
   І древу, й каменям, і рибі, і припливу:
                І потаємне
                Ожило,
   Озвавшись у воді й птахах співочих.

      Там дивувався я своєму дневі,
Уже далекому, але погода одмінилась.
         І зблис дитини радісної спів
              У сонці.
         Мій тридцятий рік
Під небесами плив — застиг у літнім півдні,
         Хоч місто линуло за кров'ю падолисту.
               Хай мого серця істина
                Співає
         На цій горі в круговороті літ!

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі