Данте Гебріел Россетті (1828—1882)

Поезії

Її дари


Висока грація, природний дар цариць,
Чуд, роджених в лісах, солодка простота,
Блиск, що його дає в погожий день вода
Чи гіацинт, коли лягають тіні ниць

В гаях, і захватна для серця блідість лиць,
I ліній пристрастю обточені уста,
Що в них вся музика живе, вся німота,
I кучерів вінець в янтарності пшениць,

I шия, що, немов колона, схов несе
Любові, і звучить тому, хто в храм іде,
I рук заслуханість, що просьб кохання жде,

I колихливих ніг слухняний рух — це все
Її дари. Слова — бліді. Душе моя!
В прознанні більшого вдихай її ім'я.


Краса

(Компіляція з Сапфо)


Яблуко наче солодке вона, що, між листям спахнуле,
Висить на гілці найвищій — його садівничі забули,
Ні, не забули — ще руки туди нічиї не сягнули.
Дивий вона гіацинт — на горбах його можна спіткати;

Ноги важкі вівчарів його ранять і будуть топтати,
Поки не втопчуть у землю його непорочні шарлати.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі