Луї Буйле

Прощання

Як? Ті твої слова "люблю, люблю тебе"
Були фальшива гра, удане залицяння?
Кого ж дурила ти, чи не саму себе,
Коли в непевній грі погас огонь кохання?

Тепер прощення ждеш? Даю його, даю
Від серця, де здавив я почуття вороже.
Що я любив, повір, загинути не може,
Бо я в тобі любив ілюзію мою.

Бездушна арфо! Ти розкішно так дзвеніла
Лише тому, що я, артист і чародій,
Торкався струн твоїх, і та музика мила —
То був натхненний гімн моїх коханих мрій.

I коли в ній було чарівності багато
I сили гордої — заслуга не твоя.
Щоб із мізерії зробити пишне свято,
Любити й вірити умів доволі я.

Твій світоч лиш тому яскраво так світив,
Що мій святий вогонь я дав тобі в дарунок
I серця твого сік, той дешевенький трунок,
Я чудом у міцне вино перетворив.

Ну, а тепер прощай! Що мусило, те сталось.
Скінчився мій бенкет, і з келиха мого
Все випив я до дна... Але коли зосталось
Ще трохи там вина, лакей доп'є його!

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі