Петер Аліпієв

Поезії

Каліакра*


Щезає далечінь у молоці небесно-синім,
До виднокола залишила срібний слід вона.
Під гостротою скель.
Під хланню в темряві глибинній.
Під поглядом і думкою —
                вода, вода, вода....

Зривається униз
            луна з гримливим перегуком.
Орел кружляє, втоплений самотньо ув очах.
Ген-ген зіллялось море
               із небесним акведуком
І в хаос перейшло,
             в плин журавлиного ключа.

Чи істинним є час
            для цих вражаючих заглибин,
Для моху, для повітря,
              що прозоро струменить,
Для мороку печер, для плюскотіння хвиль,
                          для гриви
Вітру, що вплітається в блакить.

Німотність зувсібіч накочується глухо.
А ким тут єсмь, на грані скелі ставши?
Ким єси?
Нікчемністю чи завжди повновладним
                       людським духом
Над вічним спокоєм і над безоднею грози.

---------------
* Каліакра — мис на болгарському узбережжі Чорного моря.





Після бурі


Ще пригнічений жнивар
гуком, громом, шалом свисту,
а вже сонце з-поміж хмар
сіє тишу золотисту.

І метелик, як раніш,
пахне квіткою на гілці;
тож неспокою капіж
затихає в кожній жилці.

Обтрусили трави страх,
грім-бо раз у раз полохав...
Відлетіло, ніби птах,
пережите щойно — в спогад.





Сніг


Від ранку сніг все сипле, сипле, сипле...
Я сів на тин: нехай душа хоч схлипне.
Я вже тону в засніженім саду,
але сиджу, чекаю, не боюся, —
ще, може, з білим снігом та зіллюся
і в чистоті сніговій пропаду...

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі