Любіч Мілош, Оскар Венцеслав (1877 — 1939)

I головне, щоб тут від Завтра схорониться...

I головне, щоб тут від Завтра схорониться...
У лісі, в лісі повно чорних ягід.
Твій голос — видзвін місяця в криницях,
Де луни, луни гасять літню спрагу.

I хай мого ім'я ніхто крізь сон не ронить —
Часи пройшли, пройшли: вони відсутні.
Як деревце, що болісно найпершим соком бродить,
Ця білина твоя в гладенькій сукні.

I хай за нами зімкнеться ожина —
Боюсь, боюсь вертатись: там загин.
Великі білі квіти лащаться тобі в коліна,
А тінь, а тінь аж блідне від жаги.

I не кажи, хто я, хоч і спита гущінь:
Моє ім'я, ім'я таке вже мертве стало!
У тебе очі — мов щасливі молоді дощі,
Мов молоді дощі над сонним ставом.

I вітру з цвинтаря, що гонить десь за мною,
Йому також нічого не кажи ти.
Твоє волосся пахне літом, місяцем, землею.
I треба жити, жити, тільки жити...

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі