|
Новини бібліотеки |
Гостьова книга |
Як погасне зорі пурпурове крило І простелеться тьма по цілій Білорусі, Хтось шепоче: «Іди»,— я піду за село І в полях під похилим хрестом залишуся. Оповитий у чар посмеркових годин, Прислухáюсь, як шепчуться доли і гори, І замисленим оком — самотен, один — Пролітаю у тьмі неосяжні простори. І журба моя гине в спокóї святім, Що здіймається з випаром срібно-вечірнім, Аж до неба, що маком мигтить золотим, До вогнів золотих у наметі безмірнім. Далечінь мовчазна мовить слово своє, Вона з шелестів ночі вінок заплітає, Землю славить вона, пісню з небом снує, І душа моя рветься в ту пісню безкраю Про земного життя небувалу красу, Про ті сяйва, що долю голублять наземну, Про розвіяну гніту людського грозу — Чую звістку пророчу — святу і таємну, Коли житом наш лан вигинався і спів, Коли весело ратай на сонце дивився, Голос ночі і зір виливав я у спів... Ах, було те, як я ще на світ не родився!
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у
гостьовій книзі
